Податківці вшановують ветеранів війни

День Перемоги для кожного з нас є днем пам'яті. У ці передсвяткові дні ми з вдячністю вшановуємо людей, груди яких прикрашають нагороди за сумлінну працю та ратні подвиги.

Напередодні Дня Перемоги шану фронтовикам Єременко Катерині Тимофіївна та Макаренко Клавдії Федорівні віддали представники Державної податкової адміністрації в Сумській області. Голова обласної Ради профспілки працівників ДПС Григорій Нелін та керівник регіонального відділення Асоціації ветеранів державної податкової служби Людмила Завгородня відвідали вдома кожного з колишніх працівників податкової служби – учасників війни. Вони висловили вдячність ветеранам за їх ратний та трудовий подвиг, побажали бадьорості та здоров'я на довгі роки, вручили квіти та грошову допомогу.

Аналогічні заходи до Дня Перемоги пройшли в районних державних податкових інспекціях.

Поле, що перейти

У кожного це поле – поле життя, і перейти його непросто. У багатьох його дорога проростає тернами і , щоб здолати їх , треба докласти чимало зусиль. Життєвий шлях Клавдії Федорівни Макаренко, - а їй нещодавно, від Різдва, виповнилось 80 ! – теж склався не просто, адже вона ще пам’ятає і війну , яка і її долю затьмаривала випробуваннями.

Згадує К.Ф. Макаренко - народилась в селищі Ков’яги, Валківського району, Харківської області, і батьки мабуть сподівалися на щасливу долю своєї доньки, адже це був такий надзвичайний день! Та як-же уникнути долі, яка спіткала не лише її, в і всю Батьківщину? Війна торкнулася кожної сім’ї, кожної людини, встигла опанувати до війни тільки 6 класів, і закінчилось дитинство. Батька забрали на фронт, вдома залишилось нас 4 жінки. Я, старенька бабуся, мама і менша сестра - долати воєнне лихоліття . Поки була корова , не хвилювалися - не дасть з голоду померти, але німці забрали годувальницю – жили тільки городиною, часто голодуючи .

Швидкий наступ наших військ змусив німців спішно покинути селище, і життя почало налагоджуватися. Закінчила 7-й клас, уже в 1944 р. Вступила до Харківського фінансово – економічного технікуму. В тяжкому стані була країна, і студентів використовували на заготівлі лісу. Та молодь розуміла необхідність своєї участі у розбудові і старанно працювала, бо і країна турбувалася про неї – видавала по карточках хліб. Але я сама не їла весь той хліб, а економила для мами, бабусі і сестри, адже в селі хліба не давали . От везла у село частину своєї пайки хліба.

Батько серйозно поранений, але повернувся додому наприкінці 1945 року. Тільки підгоїлись воєнні рани - створив бригаду теслярів і пішов працювати до колгоспу. Завдяки батьку сім’ї вдалося пережити голодний, неврожайний 1947 рік. Збирали сяку - таку жіночу одежу і возили її до Білорусії, де міняли на зерно. Вдома жінки старанно товкли його у ступах і вже із цієї крупи випікали якусь подобу хліба . Такий був той хліб, але ж вижили ....У цьому ж, 1947 –му, закінчила технікум і отримала направлення до Сумської області. В обласному фінансовому відділі пройшла шлях від інспектора до начальника відділу – довжиною у 40 років .

А яка ж то не проста була робота! Розкажи зараз молоді, так і не повірять, Весь час доводилось їздити у відрядження на 1 – 2 тижні, а тоді і транспорту такого не було, як нині, і доріг до сіл. Адже саме по селах доводилось їздити, перевіряти правильність нарахування податків з населення. Сільськогосподарський податок нараховується в залежності від обсягів землі, засадженої тією чи іншою культурою. І розмір податку диференціювався в залежності від культури: чи то баштанові, чи то зернові чи інші. Отже, потрібно було чітко, окинувши оком ділянки встановити їх розміри, культури, і все це записати по кожному подвір’ю і перевірити правильність нарахувань по кожній сільській раді, яку вибірково було прийнято рішенням перевірки. А ще порахувати дерева і кущі. Тут і арифметика була непроста, не те що нарахування самих податків. Так і їздили із села в село, з району в район – і кіньми, і саньми, і на полуторках, і на тракторах, і взимку, і влітку ... Добре що люди були чуйні, інколи валянці давали, як бачили що одягнута по міському – легенько, і кожуха, і шаль, не зважали на те, що їх перевіряють .

Протягом всього життя зі мною поряд працювали спеціалісти – справжні професіонали, більшість яких пройшли важкими дорогами війни: це начальники В.П.Русаков, В.Г.Селін, М.Д.Назаров, В.О.Буйвол, колеги І.О.Жук, П.П.Папушенко, О.І.Каравай, О.О. Красильніков, К.Т.Цеплаєв, А.С.Мельник, В.С. Косорез. І.П.Завгородній, Г.І.Білоус, Н.І.Гризун, Л.Ф.Разоренова.